Скандал навколо пам'ятника

Історія одного пам'ятника

Починаеться вона на сайті "Високий замок", і продовжується на сайті Новодністровської міської ради:
«Жителі села Сопошина, що у Жовківському районі на Львівщині, не тямлять себе від обурення. Ще б пак! Із села зник пам’ятник Тарасові Шевченку. Півстоліття постамент стояв на території господарського двору колишнього колгоспу ім. Т. Шевченка. Люди доглядали за ним, біля нього проводили молебні... У липні пам’ятник... зник. Вивезли його серед ночі…» (повну версію шукайте тут: електронна газета «Високий замок» від 22.11.2011 р.). Іще півроку тому нікому з нас і на думку не спало б, що ця детективна історія з пам’ятником великому поету знайде свою несподівану і трагічну розв’язку у Новодністровську, за 400 кілометрів від місця його першовстановлення...

4 січня до кабінету секретаря міської ради М. В. Лутчака завітали заступник Жовківської районної ради Б. Юрдига, депутат Львів-ської ОДА В. Тістик та мешканка села Сопошина (Жовківський р-н Львівської обл.) Л. Ост-ровська, які переконливо запевняли, що в скульптурі новодні-стровського Шевченка вони впізнали свого Кобзаря, котрий протягом 50-ти років гуртував навколо себе селян, а потім раптово, за невідомих обставин, безвісті зник у липні 2011 року. Пенсіонерка Л. Островська, яка, власне, першою забила тривогу і розкрила ймовірну махінацію місцевої влади у рідному селі, разом із громадою кинулися на пошуки Тараса Григоровича. На загальних зборах, що відбулися 20 листопада 2011 року, сопошинці постановили звернутися із листом до Управління з питань звернень громадян, до начальника Управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА В. Івановського, відтак надсилали запити і в Адміністрацію Президента України за фактом незаконного демонтажу пам’ятника Шевченкові. Статтею 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що перенесення пам’ятника місцевого значення здійснюється лише за письмової згоди органу охорони культурної спадщини. Відповідне ж Управління Львівської ОДА такого дозволу не давало. Мешканці села Сопошина вирішують звернутися до засобів масової інформації із проханням допомогти їм розшукати і повернути те, що по праву належить їхній громаді. На таку нечувано зухвалу подію, що сталася на Львівщині, відреагувала газета «Відродження» від 11.11.2011 р., № 45 (190), стаття «Верніть Шевченка у Сопошин», своє журналістське розслідування у статті від 22.11.2011 р. «”Розпаювали” і Тараса Григоровича…» провели кореспонденти видання «Високий замок» (посилання див. вище). І ось ви-кривальна інформаційна хвиля докотилася і до Новодністровська... Виявляється, поки ми тут тішилися «подарунком львівських скульпторів», на іншому кінці регіону Тараса Григоровича відчайдушно шукали по всій Україні. А допоміг його знайти онук пані Л. Остров-ської, який ідентифікував їхнього сопошинського Кобзаря, щоправда вже перефарбованого під бронзу, на фотографії одного Інтернет-видання. (Радісна новина про відкриття пам’ятника Шевченкові в Новодністровську влітку минулого року справді розлетілася усім західним регіоном, тому за запитом в Інтернет-мережі дуже легко можна знайти безліч публікацій та фотознімків з цієї урочистої події.) За інформацією ЗМІ, монумент Шевченка із Сопошина вивіз приватний підприємець І. Білан, який отримав майно господарського двору після розпаду колгоспу. Мешканці села у відчаї, проте бізнесмен не розуміє їхнього обурення: «Ніхто того пам’ятника не крав. Та й взагалі, чому я маю з кимось радитися?! Пам’ятник – це моя приватна власність, яку отримав законним шляхом. Його оцінили, як борону, як плуг, як трактор...». Оговтуючись від шоку з’ясованих обставин появи Тараса Григоровича у нашому місті, секретар міської ради М. В. Лутчак зазначив: «На цьому епопея не закінчиться. Ті "надбання”, які дісталися громаді Новодністровська від колишнього міського голови, мають сумнівну репутацію. На превеликий жаль, святу справу зроблено брудними руками. Ми зустрілися із представниками обидвох громад, почули і зрозуміли один одного. Ви (мається на увазі мешканці с. Сопошина — Л. Ж.) запевняєте, що знайшли у нашому місті те, що шукали. Тож тепер цю справу слід передати компетентним структурам і органам, які, сподіваюся, правильно кваліфікують цю подію. Новодністровська громада повинна зрозуміти: питання жодним чином не розглядається у політичній площині, це питання совісті, моралі, здорового глузду.»

Як з’ясувалося вже наступного дня (5 січня) на нараді у секретаря міської ради М. В. Лутчака із керівниками відділів, служб та підприємств, Р. Панчишин надіслав факсом документи на скульптуру, які нібито підтверджують законність її походження та встановлення. З факсимільної роздруківки стало відомо, що пам’ятник не вкрадений, а придбаний Р. Панчишиним за 300 грн у ПП І. Білана (ми вже знаємо, що «… його оцінили, як борону, як плуг, як трактор»). Зваживши всі докази «за» і «проти», вислухавши позиції один одного, зібрання вирі-шило звернутися до Р. Панчишина (нового власника монумента) із проханням дати пояснення та відреагувати на звернення стурбованих львів’ян щодо повернення Тараса Шевченка на його місце — у село Сопошин.
Далі буде?..

Лідія ЖЕЛЄЗНА